Був у Москві. Мав відрядження. На привокзальному стенді «Міліція розшукує» хтось повісив фотопортрет Брежнєва. У Москві придбав новий комплект журналів «Киевская старина» за 1882, 1892, 1897 р.р. У касі квитків до Херсона не було. Усезнайки порадили звернутися до провідника вагона. Провідниця погодилася надати місце в купейному вагоні за 21 руб. Провідниць було дві — обоє з Миколаєва. Молодша говорила українською мовою, а старша — російською. Запросили мене до свого купе на чай. Старша, розповідаючи про свою родину, сказала: — А это приходит дочка и говорит, что получила паспорт и записалась украинкой, как ее отец. А я говорю: ты что?! Теперь усе русское. Иди в милицию и скажи, что хочеш быть русской. Уговорила. На следующий день она так и сделала. Получила паспорт с отметкой — русская. Молодша сказала: — Галино Миколаївно, ви скалічили дочку. — Перестань!.. Поживешь, узнаешь жизнь, сама побежишь менять паспорт. І гірко, і страшно, і нема кому руку подати. Чому українці так легко цураються свого, українського? 17.09.76, Микола Василенко, 52 года, поэт
- 13
- 5
- 2